«Харківські герої освітнього фронту»
Харків'яни, де б вони не були, завжди залишаються харків'янами, які люблять своє місто, пишаються ним, вірять у його стійкість, незламність, непереможність.
23 серпня Харків святкує свій день народження без багатьох своїх містян. Сьогодні рідне місто в полум'ї війни. Підтримати його в цей день на вулиці далекої Болгарії, вийшли Тимур та Дарина Шатлигіни (учень та випускниця нашої школи), які зараз вимушені бути далеко від рідної домівки.
Шатлигіни Дарина та Тимур
Сім'я Лабузів
У ХЗОШ № 51 Шевченківського району навчаються два брати Лабузи: Іван перейшов до 7-го, а Юрко – до 9-го класу. Обидва мріють стати професійними спортсменами, тому багато років наполегливо займались футболом.
Війна внесла в їхні плани непередбачувані зміни. Хлопці разом із мамою стали волонтерами. Юлія Лабуз завжди була небайдужою до чужих проблем та виховала такими синів.
Родина Лабузів – це команда, яка опиняється з допомогою там, де того особливо потребують. Юлія організувала доставку готової їжі, ліків, теплого одягу до найбільш постраждалого району міста – Північної Салтівки. Із перших днів повномасштабної війни в усьому Юлії допомагають її хлопчики, які за цей час дуже подорослішали.
Для сотень мешканців Північної Салтівки, переважно самотніх людей похилого віку, ця сім'я стала дуже близькою та рідною.
Щиро вдячні всім небайдужим людям, завдяки яким наш народ стоїть та обов'язково переможе!
Масалітіна Лілія Володимирівна
Масалітіна Лілія Володимирівна, мама учениці 7-А класу ХЗОШ № 51 Шевченківського району, голова батьківського комітету класу, а також заступниця голови шкільного батьківського комітету, з лютого разом із донькою Дар'єю займається волонтерською діяльністю.
Спочатку Лілія Володимирівна допомагала людям, які жили в харківському метро, на станції ,,23 серпня". У співпраці з італійським благодійним фондом забезпечувала тих, хто вимушений рятуватися в метро, необхідними речами: ковдрами, теплим одягом, ліками, а дітям передавали канцелярське приладдя, книги, аби зайняти їхнє дозвілля, спонукати до творчості та відволіктися від сумної реальності.
Через деякий час Лілія Володимирівна з Дар'єю переїхали до м. Рівне, де продовжують волонтерську справу. Разом із донькою та іншими небайдужими людьми вона допомагає людям похилого віку, дітям, військовим, пораненим воїнам і цивільним. Основна допомога - це продукти, одяг, засоби гігієни, постільна білизна, памперси та інші необхідні речі, а також листи-малюнки, які підтримують моральний дух наших бійців!
Наші спортсмени
Діркcтіс Мартінас
Ватінова Юлія Сергіївна
З початку цієї повномасштабної жорстокої війни харків'яни активно захищають цінності, які роблять людей людьми. Вона нікого не залишила байдужим.
Ватінова Юлія Сергіївна, учителька ХЗОШ № 51 Шевченківського району, тікаючи від обстрілів, у березні переїхала до Львівської області, де почала плести маскувальні сітки, які відправляли захисникам на передову. Трохи згодом приєдналася до гуманітарного штабу, щоб допомогти з пошиттям військової амуніції. Усе починалося з розгрузок та плитоносок, але, як виявилося, хлопці потребують різних підсумок під ліки, магазини, рації, гранати, саперні лопати. Також бракує одягу, тому в штабі почали шити футболки та труси. З тканиною та фурнітурою допомагають волонтери та мешканці сусідніх міст і селищ.
Щиро вдячні за підтримку наших захисників! Ваша допомога неоціненна!
Черкасова Тетяна Євгенівна
Черкасова Тетяна Євгенівна, учителька фізичної культури ХЗОШ № 51, разом із чоловіком Андрієм і сім'ями Кобашних (Кобашний Микита - учень 7-А класу) та Дубніних (Дубінін Максим - учень 6-А класу) з початку війни займаються наданням гуманітарної допомоги пенсіонерам. Щодня вони розвозять найнеобхідніші продукти та ліки.
Євгенія, донька Тетяни Євгенівни Черкасової, випускниця ХЗОШ № 51, зараз живе в Празі та з першого дня стала волонтером: організовує придбання та відправляє українським військовим рації, бронежилети та жгути-турнікети.
Боротьба із ворогом триває. Наші захисники й захисниці роблять неймовірні речі на фронті, знищуючи живу силу та техніку ворога. Внесок кожного зараз надзвичайно важливий для нашої перемоги.
Щелкунова Ірина Вікторівна
Усі великі та маленькі громади України об’єднують людей, які можуть допомогти нашим бійцям.
У невеличкому містечку в центрі країни населення під час воєнного стану збільшилось удвічі. Центр волонтерської допомоги об’єднав небайдужих містян та активних переселенців із різних регіонів, у яких ідуть бойові дії. Кожен вносить посильний вклад у виготовлення речей для бійців тероборони та ЗСУ. Щелкунова Ірина Вікторівна, учителька трудового навчання, практична психологиня ХЗОШ № 51 Шевченківського району, приєдналася до роботи з плетіння підколінних ковдрочок, маскувальних сіток, кікімор. Також усі свої теплі побажання та молитви вона вкладає у виготовлення теплих шкарпеток для захисників та захисниць.
Брати Коваленки
Брати Коваленки Олександр і Роман, учні 7-Б та 5-Б класів ХЗОШ № 51 Шевченківського району, уже вдруге були вимушені покинути дім, тікаючи від війни. Перший раз у 2014 році з Донецька, а зараз ‒ із Харкова.
Родина знайшла тимчасовий прихисток у Великій Британії. Але просто сидіти та чекати на перемогу України не змогли. Хлопці беруть активну участь у благодійних ярмарках та українських вечорах для англійців, які організує невеличка група волонтерів. Рома грає на флейті та танцює. Сашко з мамою малюють українські соняшники та роблять сувеніри, які із задоволенням купують англійці на благодійних аукціонах та ярмарках.
На виручені кошти було вже придбано та доставлено декілька автівок та багато медичного обладнання для ЗСУ на Харківщині. Попереду ще заплановані різні заходи зі збору допомоги нашим захисникам.
Україна переможе!
Родина Кобашних
Родина Кобашних ‒ тато Сергій, мама Юлія та син Микита, учень 7-А класу ХЗОШ № 51 Шевченківського району, ‒ уповні усвідомила, що 24 лютого життя, як і багатьох інших українських сімей, змінилося назавжди. Війна змусила їх переїхати до метрополітену. Декілька днів пристосовувалися до іншого життя. Побачивши, що відбувається, зрозуміли: найбільш незахищена частина суспільства ‒ пенсіонери та люди з інвалідністю ‒ залишилася без належної допомоги. Так почалася волонтерська діяльність родини.
Перший крок ‒ збір коштів, другий ‒ адресна допомога. Сергій Кобашний написав своїм знайомим, які перебувають у США, Європі, підприємцям з України. Усі, звичайно, знали, що відбувається в нас, і не відмовили в допомозі. У США і Європі зініціювали активний збір коштів на підтримку українців. Тато почав активно вести свою сторінку в Instagram, де закликав долучатися та викладав фото звітів про те, що вже зроблено.
Кобашні купували продукти та побутові речі, формували пакети та розносили по домівках пенсіонерів у Шевченківському районі. Також частину коштів витрачали на підтримку їжею та засобами особистої гігієни людей, які жили на станції метро «23 Серпня». Усією родиною купували товари в найближчих супермаркетах, незважаючи на обстріли. Через місяць життя в метрополітені прийняли рішення покинути Харків і переїхати в безпечне місце. На новому місці налаштували логістику й почали допомагати ЗСУ, не припиняючи частково підтримувати нужденних Харкова. З початку війни й до сьогодні, було зібрано понад 3000000 гривень, з них 300000 ‒ власні кошти.
Родина Кобашних вірить, що українці зможуть перемогти в цій війні тільки об’єднавшись. Тож продовжують допомагати й дякують друзям у всьому світі, які відгукнулися на їхній заклик!
#Родини_волонтери
З перших днів війни родина Великохатьків долучилася до волонтерської діяльності в рідному Харкові. Багатьом людям потрібна була допомога. Не забували й про тварин. Але найголовнішим голова родини, Великохатько Андрій Сергійович, вважає допомогу військовим. Допомогу хлопцям на передовій, від яких залежить наша перемога. Були закуплені ліки, бронежилети, прилади нічного бачення.
Матуся, Людмила Володимирівна, перебуваючи з дітьми Андрієм і Марією в Польщі, як досвідчений спеціаліст очолила "Неприбуткову організацію допомоги передовій."
Деокупація Харківської області - довгоочікувана подія. Але залишалася загроза обстрілів звільнених міст і селищ. Потрібна була термінова евакуація людей. Разом з військовими Андрій Сергійович як волонтер брав участь в евакуації людей з Куп'янська.
Доки триває війна, багато роботи у волонтерів. Родина Великохатьків завжди готова допомагати, бо впевнені, що тільки в єдності та підтримці сила нашого народу.
Старенькі найважче переживають війну, особливо самотні. Саме літнім людям у першу чергу потрібна допомога. Це зрозуміла й Локтіонова Алеся Андріївна. Чуйна й милосердна дівчина, любляча матуся долучилася до волонтерської діяльності.
Роботи багато: допомога військовим та цивільним у Харківській і Київській областях та на звільнених територіях Харківської області, допомога жителям Ізюма.
Нелегка та небезпечна робота волонтерів, але Алеся Андріївна не втрачає оптимізму. Позитивна та усміхнена дівчина надихає. Вона вірить у перемогу нашої країни і робить усе для того, щоб наблизити нашу перемогу.
3-Б клас, ХЗОШ № 51
.gif)
