Поради учням під час війни
ЧОМУ ВАЖЛИВО ПІКЛУВАТИСЯ ПРО ЕМОЦІЙНЕ ЗДОРОВ‘Я
Емоційне здоров'я — це коли людина здатна почуватися гармонійно та врівноважено незалежно від зовнішніх обставин. У наших сучасних реаліях це необхідно.
Людина з високим рівнем емоційного здоров'я проявляє стійкість у періоди стресу.
Коли емоційне здоров'я в нормі, здається, що ви можете справитися з будь-якими катастрофами та розв'язати всі проблеми.
Але коли його рівень падає, то навіть невеликі негаразди здатні викликати панічні атаки чи депресію
Також усі ми знаємо, що емоції досить тісно пов'язані з нашим фізичним станом.
Якщо раніше люди були ближчими до природи і мали генетичні захисні механізми, що оберігали від захворювань, то нині вони позбавлені такого захисту, і мусять бути не лише фізично розвинутими, а й психічно/ментально стійкими.
Це говорить про те, що необхідно навчитися справлятися з величезним потоком інформації, котрий сьогодні накриває людей, як лавина, відмежовуватися від другорядних проблем, створювати для себе психологічно комфортні умови.
Турбуючись про своє тіло, ми геть забуваємо про дещо глибше — про душу. Стабільне емоційне здоров'я забезпечує повноцінний розвиток особистості, а саме:
інтелектуальний;
емоційно-вольовий;
комунікативний;
духовно-моральний.
Також сприяє становленню власного «Я» та ефективній самореалізації особистісних властивостей. Тому збереження емоційного здоров'я є дуже важливим для кожного з нас!
А для покращення свого емоційного здоров'я необхідно знаходити час на рухові активності (зарядка, пробіжка, плавання та інше); спілкуватися з близькими та рідними; займатися справами, які приносять задоволення (хобі); проводити час на свіжому повітрі та слідкувати за збалансованим харчуванням
Інститут когніт ивного моделювання, Київ, Галина Волошина, психологиня.
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ОРГАНІЗМОМ ЧЕРЕЗ СІМ МІСЯЦІВ ХРОНІЧНОГО СТРЕСУ?
Війна, що залишається на тлі протягом тривалого періоду, впливає на організм як стресовий чинник, якщо людина читає новини, обговорює з іншими людьми події, має знайомих військових чи переселенців.
Якщо людина глибоко в тилу припинила взаємодіяти з воєнною тематикою взагалі, то війна може не створювати для неї стресу.
Але людина, яка не забула про війну, майже напевно матиме симптоми хронічного стресу: загострення або появу фізичних хвороб, депресію, підвищену тривожність і розосередженість, демотивацію.
ЯК ДОПОМОГТИ СОБІ
Зверніть увагу на безпеку.
•Якщо людина сидить під бомбардуваннями, найкраще, що вона зараз може зробити для себе, — виїхати з цієї зони.
•Якщо це неможливо, варто максимум зусиль направити на рутинне піклування про себе і близьких: створення максимального комфорту в усьому, в чому можливо тут і зараз. Паралельно відслідковуючи усі можливості виїхати в безпеку.
В умовно безпечних місцях треба відслідкувати усі свої потреби, які раніше задовольнялися автоматично, а тепер або вимагають особливих зусиль, або ігноруються. Для кожної з таких потреб варто розробити спосіб найпростішого її задоволення. Це дозволить як відчути більше стабільності, так і не витрачати зайві сили.
Також на нас постійно тисне ще почуття провини за те, що я наче замало вкладаюсь у те, щоб перемога сталася, що не на часі задовольняти потреби. Там, де ти міг би зробити життя кращим, ти нібито не маєш права. Не маєш права зараз радіти та бути щасливим, бо комусь точно гірше.
Тут як приклад є Ізраїль — у них війна йде постійно, але немає заборони на радість. Навпаки — вони радіють життю, будують життя якомога краще, якомога яскравіше. І саме це дає їм можливість понад 70 років постійно воювати та водночас жити на повну.
Почуття провини та «неначасність» життя для українців значною мірою є нав’язаною культурною концепцією. Якщо комусь погано, то решта теж не має права радіти, якщо десь помирають люди, то всі мають одночасно з цього приводу мати суцільну жалобу. Тут нашаровується дуже багато культурних контекстів: ставлення до смерті, ставлення до чужих страждань тощо.
Для того, щоб не хейтити весь час одне одного, якраз і треба насолоджуватися життям!
Якщо в нас нормально працює система, ми в будь-якій ситуації, можемо відповісти обставинам, отримати необхідний результат.
А коли відчуваємо, що немає сил і можливості відповісти на проблему, то єдине, що лишається, — страждати. І так страждання стає основою психіки.
Через це ми швидко виснажуємося як система: починаємо хейтити одне одного, якщо швидко не вдається перемогти.
Стрес і страждання забирають наші сили. Для того, щоб бути ефективним, необхідно мати потужний внутрішній ресурс. Цей ресурс починається з піклування про себе і власного щасливого життя.
Копінгові механізми — це навички, які допомагають нам упоратися зі стресом
УМІННЯ ВІДСТЕЖУВАТИ СВОЇ ЕМОЦІЇ.
•Потрібно спочатку дозволяти собі певні емоції, а проживши їх, помічати, які конкретні причини були для цієї емоції та що з цим можна зробити.
УМІННЯ ПРОЖИВАТИ СВОЇ ЕМОЦІЇ.
•Це набір практик, серед яких мають бути й гальмівні (на кшталт дихання та медитацій), але цього точно буде недостатньо. Бо якщо в нас є причина для агресії або страху, це вимагає фізичної дії. Не просто дозволити собі гнів, а дозволити собі цей гнів вилити, наприклад, у крик, боксерську грушу, знищення паперу тощо.
УМІННЯ ПІКЛУВАТИСЯ ПРО СЕБЕ.
•Коли є серйозна проблема, ми часто знецінюємо свої дрібні потреби, тому що «та на що це впливає?!». Але якщо ми маємо кілька десятків незадоволених, навіть найдрібніших потреб, то якість життя суттєво знижується.
•Відповідно, рівень стресу суттєво зростає. Якщо головну проблему прибрати не можна, можна вибудувати фундамент з інших, задоволених потреб, і тоді головна проблема перестає бути настільки болючою.
Інститут когнітивного моделювання, Київ, Петро Чорноморець, кандидат біологічних наук.
Джерело: The Village.
ЯК БУДУВАТИ ТА ПОВЕРТАТИ ДОВІРУ ДО СВІТУ
Довіра та недовіра — це дві здорові сторони одного цілого.
Довіра людей базується на маленьких речах і знаках, якими людина щодня маркує власну довіру.
Рівність у стосунках, коли ви однаково віддаєте щось одне одному — це про повагу, але разом із тим і про довіру.
Від сліпої довіри краще відмовитися.
Коли ми на все заплющуємо очі й перекладаємо відповідальність на партнера, бо довіряємо йому, це може стати зручним способом до маніпуляції та газлайтингу — тобі говорять, що все добре й чудово, а паралельно використовують.
Складові довіри:
• межі, які не мають порушуватися;
• надійність;
• відповідальність.
Довіра — це рух. Рух «до» — до когось, до чогось. Цей процес базується на тому, як я вчуся будувати цю довіру з різними людьми.
Якщо з учителями було непросто — з іншими фігурами авторитету також може бути складно. Якщо з батьками вийшло побудувати довіру, то може все бути й легко.
Довіра повинна мати місце для сумніву. Вона не має бути сліпа. Довіра також працює на рівні фізіології.
Для українців характерною є базальна тривога. Цей термін запровадила психологиня Карен Горні.
БАЗАЛЬНА ТРИВОГА — ЦЕ МЕХАНІЗМ НА РІВНІ ТІЛА, ЯКИЙ УНЕМОЖЛИВЛЮЄ ПОБУДОВУ МʼЯКОГО СПОКІЙНОГО КОНТАКТУ. Це ніби постійно жити з білим шумом.
• Ми, українці, як нація розуміємо базальну тривогу та постійно очікуємо, коли вона вигулькне.
• Переживши Голодомор, Другу світову війну, репресії, вбивства, ми знову опиняємося у війні. Здавалося б, 21 століття. Але тепер базальна тривога уособлюється в людині, яка вирішила пограти у війну.
Базова довіра до світу базується на нашій довірі до того, що наші близькі говорять нам про світ.
Наші батьки лізуть зі шкіри, щоб запхати нас у хороші виші, перевіряють, із ким ми зустрічаємося, годують корисною їжею.
Але зараз ми розуміємо, що світ не діє за правилами. Наша довіра до світу підірвана, бо світ нас обманув.
Ми ходили до школи, робили уроки, мили вуха, знімаємо тіктоки, робимо подкасти — і тут отримуємо такого ляпаса. За що?
Зараз відбувається наш моральний філософський пубертат. Тепер нам треба переписати контракт зі всесвітом.
ЯК ДОВІРЯТИ МАЙБУТНЬОМУ
Зараз треба дати собі право не довіряти майбутньому та згадати про недовіру світові.
Перед тим, як іти вперед, зрозуміти місце, де ти є зараз.
Надати сенс тому, що відбувається. Проговорити це з найближчими людьми. Іноді треба проговорити все, що ще не розумієш, щоби воно стало звичайним і припинило тебе їсти зсередини. Тобто будувати майбутнє тут і тепер.
ЯК ПОВЕРНУТИ ДОВІРУ ДО СЕБЕ
Часом ми самі заганяємо себе в некомфортні обставини, зраджуємо себе.
Тут треба обирати стовпи довіри та працювати з кожним із них. Потрібно сказати «ні» собі, а потім — іншим. Багато хто з нас звик тримати себе в лещатах, насильницьких межах. Треба бути до себе добрішими. Ми не просто так переходимо свої межі, іноді в нас просто немає вибору.
Якщо зараз є бажання інакше ставитися до себе, треба починати виставляти кордони, охороняти їх і давати відсіч тим, хто хоче повернути твої старі кордони.
Пам’ятайте, довіра — це сукупність маленьких речей і в особистих стосунках, і в домі, і за його межами. І коли ми втрачаємо довіру, йдеться про втрати суми речей. Тому потрібно зробити багато маленьких кроків, щоби цю довіру повернути.
Подкаст «Простими словами», журналіст і письменник Марк Лівін та психологиня напряму емоційно-фокусованої терапії пар Софія Терлез.
Джерело: The Village.
.gif)
